Цього року моя зустріч з першокурсниками відбувалася за умов карантину. За багато років я проводжу заняття з української літератури в іншому кабінеті. Це не зовсім зручно. Але такі реалії часу. Тому почала швидко переорієнтовуватися до роботи в нових умовах.
Очевидно, що потрібно шукати нові методики, які допоможуть формувати мовну компетентність студентів, запроваджуючи у навчальний процес методи, які дозволяють «говорити і слухати». Проаналізувавши нові засоби навчання, згадала про сторітелінг, іншими словами – метод розповідання історій.
Сьогодні спілкування все більше йде у віртуальному середовищі. Реальне спілкування стає предметом розкоші, таким собі мистецтвом, якому треба знову навчати дітей та дорослих, і до якого необхідно повертатися. Отже, сторітелінг – це складання історій. Цей метод особливо ефективний в епоху технологій, коли факти, що їх мають запам’ятати студенти на занятті, губляться серед інформаційного шуму. Вдало побудована історія має великий шанс прижитися серед студентської аудиторії. Адже розповідання історій передбачає вкраплення власного або чужого досвіду, комунікацію та емоційне співпереживання. Донесення ідеї, а не лише інформації. Сторітелінг – це метод неформального навчання.
Перші заняття з української літератури присвячені творчості Івана Нечуя-Левицького. Соціально-побутова повість «Кайдашева сімя» стала першим твором, який мали прочитати студенти. Як зацікавити, спонукати до читання сучасного студента? На допомогу приходить технологія сторітелінгу . Отже, я запропонувала студентам не лише прочитати твір, а й переказувати епізоди у вигляді цікавої захоплюючої історії із життя Кайдашів. Скажу чесно, не все вийшло, як хотілося, бо не всі звикли виступати, складати цікаві історії. Але ті, хто спробував, були задоволені. Почала, звичайно, з себе.
Я виконала роль Марусі Кайдашихи, розказавши цікаві історії про її стосунки з невістками. Порівняла із сучасним фільмом «Спіймати Кайдаша».
Студентам запропонувала уявити, що вони живуть у Семигорах. І ось уже лунають історії про Карпа і Мотрю, їЛавріна та Мелашку, їх сімейне життя. Деякі студенти навіть одягали вишиванки, щоб наблизитися до реальності. Особливо подобалося розповідати історію героя, порівнюючи із сучасністю. Дехто одягнувся як Кайдаш, а студентка Поготовка Яна – добре зіграла роль Мотрі, розповіла історію про неї. Вся сімя Кайдашів ніби ожила у новому світі.
Я зрозуміла, що розповідати історії для наших студентів не проста справа, але це сприяє розвитку їх особистісних якостей, демонструє унікальність уяви кожного студента, дозволяє проявити активність та творчість.
Застосувавши сторітелінг при вивченні повісті «Кайдашева сімя», я отримала два найбільш важливі результати:
- пожвавлення атмосфери на занятті, зняття напруженості, створення невимушеної обстановки;
- швидко і просто встановила контакт зі студентами.
Криворучко А.Д., викладач української літератури
