150 років тому у Новограді-Волинському – 25 лютого 1871 року – у шляхетній і освіченій родині Олени і Петра Косачів народилася дівчинка. Її назвали Ларисою, але вона візьме псевдонім «Леся Українка».
Леся Українка унікальна особистість. Твори поетеси знає кожен українець, адже ще сидячи на шкільній лаві, ми вперше чуємо про цю видатну особу та читаємо нею написані рядки. Проте про Лесю-людину, Лесю-жінку практично не говорять.
Студенти 25 групи, згадуючи визначну Українку в день її ювілею, зібрали цікаві факти, про які мало хто згадує.
- Лариса Косач була дуже обдарованою дитиною:
У 4 роки дівчинка навчилася читати ; у 5 – грала на роялі і почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову; у 6 років уже майстерно вишивала; у 9 – склала перший вірш – «Надія», у 13 років – вперше опублікувала свої поезії, взявши псевдонім «Леся Українка»; у 22 – за сприяння Івана Франка видала першу поетичну збірку «На крилах пісень».
2.Псевдонім
Є різні версії того, чому Лариса Косач обрала собі псевдонім «Леся Українка». Оскільки дівчинка це зробила у ранньому віці, то вважається, що таке літературне ім’я було обране з ініціативи матері – Олени Пчілки. За іншою версією, псевдонім Лариса Косач обрала сама, наслідуючи свого дядька Михайла Драгоманова, якого надзвичайно шанувала і любила, і який часом підписував свої твори – «Українець».
3. Поліглотка
Леся Українка знала більше ніж десяток мов, серед них і латину та давньогрецьку. Окрім рідної – української, вона вільно розмовляла французькою, німецькою, італійською, польською, болгарською і російською мовами, розуміла грузинську.
4. Спадок
По собі Леся Українка залишила вражаючі поетичні поеми, прозові твори, понад 270 віршів, публіцистичні статті, а також неперевершені переклади світової класики.
5. Фольклористка
«Леся Українка впродовж усього життя цікавилася українським фольклором. Вона знала дуже багато народних пісень (близько 500) і сама була визначним носієм фольклору. Перша її фольклористична праця – «Купала на Волині» – опублікована в 1891 році, а останній великий цикл пісень з її голосу записав її чоловік Климент Квітка в 1913 році.
6. «Лісова пісня» – шедевр, інтерпретація легенди про Ґрааль
Драму-феєрію «Лісова пісня» літературознавці називають шедевром української і світової літератури та драматургії. У цьому творі Лесі Українки відчувається глибинний зв’язок із стародавніми поемами, що входять у творчу спадщину людства.
7. Хвороба
Із 9-річного віку і до кінця життя Леся Українка хворіла на туберкульоз кісток. Вона називала свою боротьбу із недугою – «тридцятилітньою війною». Леся перенесла кілька операцій, весь час відчувала біль. Із часом до туберкульозу кісток додалися серйозні проблеми із легенями і нирками.
8. Любов
Леся Українка, як і більшість духовно обдарованих особистостей, захоплювалася талантами та уміннями інших людей. Вона по-своєму любила кожного, хто збагатив її світ, зробив яскравішим її життя, а головне надихнув і направив її жадібний до пізнання мозок. У ранньому дитинстві Леся була «нерозлийвода» зі своїм старшим братом Михайлом. Вони разом гралися, читали книжки, училися вдома, оскільки батьки не хотіли віддавати дітей до повністю зрусифікованих шкіл.
Що стосується чоловіків, то «дружба, а не кохання» зв’язала Лесю Українку із Сергієм Мержинським, з яким вона познайомилася 1897 року під час лікування в Ялті. Леся називала його «другом моїх ідей».
Свою долю Леся Українка зв’язала ізКлиментом Квіткою. Квітка возив Лесю на лікування за кордон, шукав місця, що підходили їй для життя. Проте, часом йому доводилося навіть продавати речі, щоб купити ліки. Але хвороба Лесі прогресувала… Климент Квітка став удівцем у 33 роки і тяжко пережив смерть дружини.
- Останні дні у Грузії
Останній час свого життя Леся провела у грузинському містечку Сурамі разом із Климентом Квіткою. Вони приїхали до Грузії у 1903 році, жили там у різних місцях і активно працювали, зокрема над обробкою зібраного фольклору та Лесиних драм.
Саме Леся Українка видала українцям паспорт, що ми – культурна нація, що ми – європейська нація Леся Українка вклала у вуста Мавки із «Лісової пісні» таку думку про себе: «Ні! Я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає…»
Підготувала: Криворучко А.Д., викладач-методист
